ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦЯ В КОНТЕКСТІ ВИМОГ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ

Волошко Л. Б., к.п.н., доц.
ПДАА, м. Полтава


ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ФАХІВЦЯ В КОНТЕКСТІ ВИМОГ СУЧАСНОГО РИНКУ ПРАЦІ

На сучасному етапі розвитку вищої освіти особливе місце надається підготовці фахівця, який володіє не тільки професійними знаннями та вміннями, але й здатен мобілізувати ці знання в конкретних умовах професійних ситуацій з урахуванням вимог ринку праці. У цьому зв’язку виникає закономірний інтерес до проблеми формування професійної компетентності майбутніх фахівців, її взаємозв’язків з професійною мобільністю.
Розгляд історичного аспекту проблеми дослідження професійної компетентності показав, що запровадження у лексику професійної освіти нових термінів – компетентність, компетенції, кваліфікації – уперше науково обґрунтовано всередині 80-х років ученими Європейського Союзу. В Україні термін „компетентність” поступово набув поширення у сенсі реалізаційні знання, уміння й навички, але в більшості випадків цим терміном користуються інтуїтивно, характеризуючи достатній рівень кваліфікації фахівця.
Як свідчить аналіз літератури, близьким за змістом до поняття „професійна компетентність” є поняття „компетенції”, що вперше було запроваджено у закордонній педагогічній науці на початку 90-х років Міжнародною організацією праці у системі підвищення кваліфікації й перепідготовки управлінських кадрів.
До обов’язкових критеріїв професійної компетентності студентів науковці відносять знання, уміння та навички, що забезпечують виконання професійної діяльності на сучасному рівні досягнень науки та техніки. Розвинуте професійне мислення характеризується як основний критерій професійної компетентності фахівців.
Ряд учених (Є. О. Клімов, М. В. Вачевський, Г. М. Солнцева т. ін.) висловлюють думку про те, що компетентність − це не лише глибокі знання, що втілюються у професійній діяльності згідно з встановленими еталонами та нормативами, але й відповідність індивідуально-психологічних особливостей і властивостей особистості вимогам професії як системної функції.
Отже, поняття „компетентність” має складний ємкісний зміст, оскільки охоплює різноманітні сторони особистості та інтегрує її різні характеристики, що можуть бути предметом вивчення різних наук. На користь такого погляду свідчать численні наукові праці, в яких розглядаються різні види компетентності людини: громадянська (З. Тарутіна), життєва (І. Ящук), конфліктологічна (Т. Дзюба), емоційна (К. Корсак, Л. Ляшенко), етична (Л. Л. Хоружа), соціальна (В. Г. Первутинський), екологічна (Л. Б.Лук’янова), правова, професійна, управлінська (В. А. Адольф, В. Я. Синенко, В. П. Черевко).
Під професійною компетентністю майбутніх фахівців ми розуміємо відносно сталу структуру професійної самосвідомості та інтегральну характеристику діяльності фахівця, що полягає у володінні ним достатнім об’ємом фахових знань, умінь і навичок, професійно значущими особистісними якостями і вміннями, що в сукупності, забезпечують успішне виконання професійних функцій у соціально визнаній і зафіксованій суспільством певній сфері діяльності.
Аналіз робіт із соціології та психології праці (С. О. Войтович, В. Є. Пилипенко, В. А. Полторак т. ін.) підтверджує, що існуючі відмінності в особистісному потенціалі працівників (мотивах, інтересах, потребах) впливають на їхнє ставлення до професійного навчання та праці, зацікавленість у їх результатах. Це дає підстави Г. В. Дворецькій говорити про змістовність професійної компетентності − наповненість її елементами творчості, ступінь самостійності й відповідальності людини. У професійній компетентності поєднуються об’єктивно визначені нормативними дописами система знань, умінь і навичок, а також особисто значуща сторона – інтереси, ціннісні орієнтації, прагнення, що можуть свідчити про мотиви самореалізації індивіда.
Аналіз літератури показує, що існують різні підходи до класифікації видів професійної компетентності. Зокрема, А. К. Маркова розрізняє наступні види компетентності: спеціальну – володіння професійною діяльністю на високому рівні; соціальну – володіння навичками спільної (групової, кооперативної) професійної діяльності, співробітництва, прийнятими у професії прийомами професійного спілкування, а також соціальну відповідальність за результати професійних дій; особистісну – володіння прийомами особистісного саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям; індивідуальну – володіння прийомами самореалізації в рамках професії, готовність до професійного росту, протидія професійному старінню.
У сучасному суспільстві істотно змінюються вимоги до соціально-професійних функцій працівників, зокрема, виявляються надзвичайно актуальними такі якості, як практичний інтелект, організованість, комунікативність, самостійність, відповідальність. Виходячи з цього, Е. Ф. Зеєр уводить поняття „метапрофесійні якості”, під якими розуміє здібності, якості та властивості особистості, що визначають продуктивність соціальної та професійної діяльності її як фахівця. Автор виділяє дві групи метапрофесійних якостей: вузького радіусу дії, що є специфічними у професіях типу: людина − людина, людина − техніка, людина − природа, людина − знакова система, людина − художній образ; широкого радіусу функціонування (пізнавальні, регуляторні, комунікативні якості), необхідні при виконанні різноманітних видів соціально-професійної діяльності.
На нашу думку, професійна компетентність як інтегральна характеристика діяльності майбутнього фахівця, включає три компоненти: когнітивний – володіння спеціальними знаннями; операційний – здатність до їх реалізації на практиці через сформовану систему спеціальних умінь і навичок; аксіологічний – інтеріоризація системи професійних цінностей як норма професійної діяльності, що була засвоєна в ході професійно-практичної підготовки студентів. Професійна компетентність майбутнього фахівця може бути представлена у вигляді функції: ПК = f (ПКК, ПКО, ПКА), де f – знак функції, ПК – професійна компетентність; ПКК, ПКО, ПКА – окремі параметри цієї інтегральної характеристики (відповідно когнітивний, операційний, аксіологічний компоненти).
Таким чином, професійна компетентність – це інтегративна якість фахівця, що охоплює не лише різносторонність загальних і спеціальних знань, які відповідають певному рівню професійної освіти, але й індивідуально-психологічні особливості та властивості особистості, які значно впливають на якість професійної діяльності. Професійна компетентність фахівця формується у процесі професіоналізації. У формулу професійної компетентності слід обов’язково включити: мобільність знань, критичність мислення, постійну самоосвіту фахівця.